Геннадій Афанасьєв: Це плаче сама Україна
Може це і буди трохи занадто від мене і емоційно.., але я подзвонив Тамарі Іванівні Клих, щоб запитати, як справи та що нового, і ось що почув… Перепрошую, якщо це буде пафосно, але дуже болить!
Потроху забуваємо про те, про що не можна забувати.
Станіслав Клих. Що з ним? Хтось запитує себе про це? Хтось цікавиться, через що він проходить зараз, кожну хвилину свого буття? Я вірю, що так.
Найважчий період — це суд, це надія на звільнення, на повернення додому, на те, що все закінчиться. Розумієш, що нічого не відбудеться, але все ж таки віриш. Кожного дня напруга зростає. Ти знаєш, що вирок суду винесений наперед, що сподівання марні, але ж все ж таки надія живе. І ось суд, і всі сподівання розбиваються об стіни абсурду… А потім те ж саме до апеляції, і напруга знову зростає… І так безкінечно продовжується…
Як це відбивається на стані звичайної людини, як вона перенесе такий психологічний тиск? А як це все відобразиться на стані людини дійсно хворої, настільки нездорової, що це побачили УСІ, окрім російських катів?
Amnesty International оголосила акцію допомоги полоненому в Росії українцю Клиху. Організація закликала по всьому світу писати голові Слідчого комітету Росії Алєксандру Бастрикіну, прокурору Чечні Шарпудді Абдул-Кадирову, генеральному прокурору Росії Юрію Чайці листи із закликами забезпечити Станіславу Клиху надання адекватної медичної допомоги, а також проведення вичерпної діагностики. Правозахисники звернулись до російської влади із проханням провести щодо Клиха незалежну медичну експертизу поза межами Чечні. Президент України Петро Порошенко доручив Службі безпеки та Міністерству закордонних справ України зробити “все можливе для звільнення Миколи Карпюка та Станіслава Клиха, яких вважаємо українськими політв’язнями в Росії”. Прості люди вдягають футболки з портретом цього стражденного героя
Всі… Що можуть… Молимося…
“Гуманна” сліпа безголоса зґвалтована Феміда РФ робить те, що їй наказує її Цар. Після катувань, ґвалтувань… Станіслав не в змозі переносити цієї нової потужної напруги. Його стан погіршується кожного дня. Він став небезпечним для себе, став небезпечним для оточуючих. Але і оточуючі для нього стали небезпечними. Коли він залишається в камері з арештантами — то потім адвокат знаходить його зі слідами побиття. Коли він залишається зі слідчими та працівниками ізолятору — то починає боятись не тільки говорити з адвокатом, а навіть бачити його.
Всі руки порізані. Але він не сам себе різав. Мати переповідає, що йому ріжуть руки і в рани затовкують чорні пігулки. Всередині вони лопаються, і відкрити рани заливають йодом. Рана гниє. Це робиться наживо. Експертиза, якщо вона буде, вийде така, наче він сам себе ріже. Намагаючись покінчити життя самогубством.
Страшенно виснажений… Він каже, що ніколи не знімають кайдани з рук…
І тепер, коли він залишається наодинці – він дійсно намагається себе вбити… Він намагається с е б е в б и т и. Йому так важко, що він хоче ЦЕ зупинити. Йому так важко…
Але гадаєте, що хтось з катів нервує з цього приводу? Що хтось хоче йому допомогти, чи хоча б призначити лікування? Ні! Якщо ви так думаєте, то ви помиляєтесь. Спитайте мене, що вони роблять. І я вам відповім.
Людину з абсолютно зламаною психікою посадили в одиночну камеру, щоб остаточно її знищити. Навіть в цій, начебто безпечній, одиночці його знаходять зі слідами побиття!
А чи бачили ви, що з ним коїться? Чи бачили, як в клітці на суді він кричить та б’ється головою об залізні прути? Як він не впізнає свою мати? Як він проклинає і звинувачує в усьому свого адвоката?
Що вони з ним роблять?
Він намагався себе вбити. Він зруйнував все, що можна було зруйнувати в одиночній камері, щоб знайти знаряддя для самогубства. За це вони не відправили його на психіатричну експертизу. Не призначили лікування. Вони закрили його у гумовій камері, де нічого не можна зламати, окрім залишків своєї душі та ще ледве живого серця.
Але їм мало. Вони подали на нього до суду за зламане майно. Щоб засудити ще і за це.
Цьому нема кінця… Це не закінчується…
У травні мати була на побаченні зі Станіславом. Він змарнілий. Він втратив 10 кг. Чи його годують? Чи його з’їдає його хвороба? Мати не бачить Станіслава; вона його не впізнає. Ні, не ззовні… Всередині…
Я читаю ці рядки його матусі Тамарі Іванівні, щоб вона підтвердила вірність інформації та виправила місця, де я помиляюсь. І чую. Я чую, як вона плаче… Як плаче її старе серце… Мені здається, що це плаче сама Україна в її обличчі… В обличчі Тамари Іванівни Клих.
Recommended Posts
“Вітаю всіх, хто любить Україну!” – Володимир Балух написав звернення на 158му дні голодування
Серпень 23, 2018
