Геннадій Афанасьєв: Етап. 12 павуків у залізній банці
…Починається етап. Виводять із “хати” і ведуть на збірне відділення (“вокзал”). Обшукують (“шмонають”). Сидиш, чекаєш, що буде далі. Куди везуть, навіщо, чи надовго? Невідомо нічого.
Виводять і ведуть до автозаку. Навколо — конвой у масках з автоматами, німецькі вівчарки. Лякають. Підганяють. Поспіх. Біжиш із баулами. Швидше! Швидше!!!
Довго їдеш у залізній “банці” метр на метр із сумками на колінах. Дихати немає чим. Піт в очі. Темрява. Підстрибуєш на вибоїнах російських доріг. Куди везуть? Де ми зараз? Намагаєшся побачити дорогу квізь щілину у вічку. Зупинилися. Чуєш стукіт коліс об рейки. Це вокзал. Там люди.
Але вагон для арештантів стоїть у віддаленні від основного складу потяга. Він оточений конвоєм і солдатами. Відкриваються двері “банки”… Світло в обличчя. Сліпота. Команда “виходити”. Потрібно перебігти з автозака до “столипіна” [“столипінський вагон” або вагонзак — вагон для перевезення засуджених]. Біжиш. Спускають собак. Вони гавкають і іноді дістають, аби вкусити за стегна. Чекаєш, що почнуть бити. Дуже часто в ці моменти починають бити. Наприклад, піднімаєшся сходами до вагону з перону, і тут тобі по селезінці удар дерев’яною палицею… Повзеш далі. Тільки б вижити…
“Столипін” — це звичайний вагон-купе, тільки замість дверей залізна решітка, щоб конвоїр завжди бачив, де ти і що ти робиш. Усередині купе 3 яруси, передбачені місця на 7 осіб. Їдуть в купе за стандартом не менше 12. Мій етап був із Ростова-на-Дону до Республіки Комі, до міста Ухта. Тоді я ще не знав, що потім буде Сиктивкар, а далі ще й Мікунь… Тоді я ще нічого не знав… Заводять по одному до порожнього купе для чергового “шмону”, а після у відсік, де вже хлопці “плотничком” сидять. Де поставити сумки, куди сісти? Їх не хвилює. Ми в їхньому розумінні самі розберемося… Все. В дорогу!
4 дні дороги. 340 км і 4 жахливих дні… Білизну постільну не видають. Ковдр нема. Гігієнічних засобів нема. Лікаря нема. Болить серце? Потрібні перев’язки? Потрібно промити рану? Потрібно прийняти пігулки?.. Це не їхня турбота. Сиди у своїй клітці і мовчи. Довезуть тебе, там і моли про допомогу. Чи допоможуть? Малоймовірно… Три рази на день видають окріп, щоб ти міг запарити якусь хімічну кашу, від якої починається розлад шлунку. До туалету виводять теж раз на п’ять годин, три рази на добу. Притиснуло? Терпи, дорогенький… Допомоги немає. На коридор до вартового не сходиш, щоб інші арештанти цим не дихали… Щастя, якщо є пляшечка. Ну, а якщо “по-великому” — кульочок. Усяке буває… А якщо все це взимку, на холоді, то за ці п’ять годин нирки починають боліти так, щоб виходиш зігнувшись, йдеш до туалету і не встигаєш повернутись, як знову хочеться. І ще п’ять годин болю. І ще. А потім ще…
Коли виходиш до туалету, почистити зуби або вмитися не вийде, адже води у крані немає. Адже і в бачку води немає. Вся вода — це окріп три рази на день за розкладом. І це за спеки +45…
Десь перед Самарою нас зупинили — вагону було потрібно простояти годин 12 з якихось їхніх технічних міркувань. Ось і відчепили, залишили стояти. Тільки нас теж у ньому залишили.
Уявіть себе в металевій банці, яку починають нагрівати. Коли повітря доводиться буквально долонями хапати в легені. Коли не можеш рухатися, говорити, думати. Коли стає так нестерпно, що весь вагон погрожує конвоїрам перерізати собі вени, аби не терпіти цих страждань. Тоді приїжджає пожежна машина і поливає цю розпечену “банку”. Піднімається пара ледь не до небес, і 15 хвилин ти відчуваєш блаженство. Але після… Після 15 хвилин “банка” нагрівається знову. І так 12 годин. А потім знову в дорогу, і ти, немов той собака, ловиш вітерець із ледь відчиненого віконечка кожною своєю клітинкою. З тебе сходить 7 потів, і ти буквально бачиш, як худнеш. Як проступають ребра і вилиці від стресу, нервів і подальшої невизначеності. А прокляті 4 дні все не закінчуються…
…12 павуків у залізній банці за температури 45 градусів продовжують свій шлях…
Джерело — Facebook Геннадія Афанасьєва
Нещодавно стало відомо, що Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) прийняв до розгляду скаргу Геннадія Афанасьєва на нелюдське ставлення під час його етапування з Ростова-на-Дону до колонії в Республіці Комі на півночі РФ.
Скаргу було подано до Страсбурга два місяці тому, коли Афанасьєв іще перебував у російському ув’язненні. Виходячи із практики розгляду справ у ЄСПЛ, очільник правозахисної комісії центру “Меморіал” в Республіці Комі Ернест МЕЗАК каже, що просування цієї скарги відбувається порівняно швидко. Це, на його думку, може свідчити про те, що ситуація навколо кримських заручників Кремля перебуває на особливому контролі Європейського суду.
Читайте інші свідчення Геннадія Афанасьєва про російську неволю:
Воронізький централ
Тюрма як соціальний експеримент
Recommended Posts
“Вітаю всіх, хто любить Україну!” – Володимир Балух написав звернення на 158му дні голодування
Серпень 23, 2018
