“Він двічі прощався з життям, коли поставили біля ями і коли пролунали постріли”: історія політв’язня Валентина Вигівського
Геннадій АФАНАСЬЄВ: Нещодавно мати героїчного бранця Валентина Вигівського відвідала його на довгостроковому побаченні. Нарешті вони мали особисту довгоочікувану зустріч, на якій Валентин розповів справжню історію свого затримання, розповів про те, як кривава машина путінського режиму спрацювала проти нього…
Історія буде цікава, поділена на дві частини. Прошу залучатись, та спробуйте відчути страх і біль, який пережив наш бранець… Бо це не сюжет кінофільму, а сучасність.
Валентин поїхав до Сімферополя для зустрічі зі своєю знайомою дівчиною Наташею. Вони познайомилися на інтернет-форумах з авіації приблизно за два роки до цього випадку. Інколи зустрічалися на різних авіаційних виставках та іншого роду заходах, пов’язаних з авіацією. Ця дівчина працювала в організації, яка займалася авіаційною сферою і також була “фанатом” авіації. Валентин Вигівський захоплювався авіацією та космонавтикою. Це в нього виникло ще у дитинстві. У шкільні роки за звуком моторів Валентин навчився визначати, який саме летить літак. Тому стосунки його і Наталі спрогнозовано були відвертими та довірливими.
В останні роки усі працівники стратегічних для Росії сфер були під контролем спеціальних служб на предмет їхніх контактів і стосунків з іноземцями. У той час Наталія збирала гроші на термінову онкологічну операцію для свого діда. Валік погодився їй допомогти. Вони мали зустрітися у Сімферополі, оскільки до Києва їй вже приїжджати не дозволялося, хоча раніше вона вільно їздила в різні міста України, в тому числі і до Києва. Як виявилося пізніше, ФСБ уже взяла її в свою розробку за контакт з українцем. Валентин постійно розповідав їй про події на Майдані, про політичну ситуацію в Україні та про нашу історію, особливо про національний рух, який часто є сильним подразником для росіян. Та більшу частину їхнього спілкування займала тема авіації. В дійсності виявилося, що це була розроблена спецоперація, аби витягнути Валентина до Криму і там його захопити з тим, щоб показати на цьому прикладі українців як ворогів Росії. Тим більше що Валік мав свою точку зору на все, що відбувалося як у Росії, так і в Україні, і все це розповідав Наталії. Валентин казав, що вона була на двох судах у ролі свідка, не могла дивитися йому в очі, говорила загальними фразами, “мямлила”, і від сорому їй нікуди було себе подіти.
Затримував Валентина спецназ ФСБ. При затриманні його сильним ударом ліктя в обличчя збили на землю, одягли мішок на голову і завели до окремої кімнати в аеропорту Сімферополя. У цій кімнаті його роздягли, обшукали, робили фото- і відеозйомку. Це все відбувалося протягом приблизно п’яти годин. Після зйомок йому дозволили одягтися, натягнули знову на голову мішок і почали бити. Цим займалося сім осіб. Били з особливою ненавистю та пристрастю по голові, тулубу, руках. Далі посадили в літак, де побиття тривало до самого приземлення. Коли йому збили мішок із голови, він побачив, що в літаку було чоловік із тридцять ефесбешників, а також ті двоє молодих чоловіків, які займалися в той момент його побиттям.
По прибутті до Москви вночі його привезли на Луб’янку, кинули до підвалу і, не знімаючи кайданок, продовжили побиття, яке перемежовувалося з допитами. При цьому весь час говорили Валентину, що він бандерівець, “антисовєтчик”, сука, що такі як він розстрілюють Донбас і так далі. Це робили двоє оперативників, які періодично мінялися. Це продовжувалося і на наступний день. Під кінець цих допитів Валентину дали прочитати на камеру якийсь текст, зміст якого він точно не пам’ятає, але там було про те, що він “шпигував” на спецслужби України. Валентина Вигівського — підприємця, чоловіка, батька вранці повезли до лісу, аби смертельно налякати. Їхали дуже довго, приблизно годин п’ять, в лісі зняли з голови мішок, поставили на краю викопаної ями, чотири чоловіки навели зброю і так стояли мовчки десь із годину. За цей весь час йому не давали відпочинку, їжі, води, не дозволяли йти в туалет. Валік казав, що зі всього, що з ним сталося, ліс був найжахливішим. Він двічі прощався з життям, коли поставили біля ями і пізніше, коли пролунали постріли. Була імітація розстрілу, хвилини тягнулися довго. В такі моменти час свій плин призупиняє…
Били з ранку до ночі, і після того як не змогли зламати фізично, після того як не змогли зламати смертю, вирішили спробувати зламати його психологічно…
Після цього його повезли до Міщанського суду, присудили арешт на два місяці та відвезли в СІЗО Лефортово, де посадили до одиночної камеру на два дні, де день видавався місяцем. За тиждень повезли на допит до слідчого. Щотижня було по 1—2 допити. Після перших допитів довго боліло все тіло, навіть спати часто не міг…. Так психологічно тиснули 10 місяців.
Ось фрагмент його листа від 10 квітня 2016 року:
Переламані руки, вибиті зуби, зараження крові — ось суки! По мені теж “потопталися” і били, але таких наслідків немає, може я не такий вже і хисткий (хоча їхнє ставлення було до мене як до ворога!) А ще один наш українець зійшов із розуму, тобто реально дах поїхав — оце реально горе, і це точно не жарти! За свого “досвіду” скажу, що ці ситуації з українцями тут всі дуже схожі поміж собою і, як людина, що пережила подібне, я вам скажу, що це дуже нелегко, в першу чергу, для психіки пересічної людини.
Було дуже важко, а чекало ще багато чого іще гіршого…
Джерело — Facebook Геннадія Афанасьєва
Recommended Posts
Зимовий марафон листів для українських політв’язнів Кремля – 2022
Грудень 29, 2021
